Віктор Ющенко: "Я переконаний: якби сьогодні в Україні була президентська модель управління, ми були б далеко попереду" (25 Апреля 2008 10:38)

У четвер, 24 квітня, у прямому ефірі "Першого національного телеканалу", "5 каналу" та на хвилях "Українського радіо" відбулася прес-конференція президента України Віктора Ющенка. В переддень великодніх свят голова держави розказав про свою роботу та роботу своєї команди. Ющенко дав свою оцінку політики уряду щодо економічних питань, таких як інфляція та приватизація, розповів президент і про перспективи фінансування фонду житлового молодіжного будівництва. Не обійшов увагою і тему реформування Конституції, зокрема, Ющенко наголосив, що Основний Закон потребує системних змін, а також висловив своє бачення щодо ефективної моделі державної влади. Крім того, мова йшла про зміни у житті людей, пов'язані із вступом України до СОТ. Також президент відповів на питання стосовно затвердженого Кабміном порядку проведення земельних аукціонів та фінансування української армії. Пропонуємо Вашій увазі дещо скорочений виклад прес-конференції з Віктором Ющенко.

Віктор Ющенко: "Перш за все я хотів би привітати всіх, з ким маю можливість сьогодні спілкуватися в цій аудиторії, в інших аудиторіях, привітати з наступаючим святом Паски, побажати кожній родині, всій нашій Україні добра, процвітання і хай всім щастить".

Ірина Ванникова: "Отже, пане президент, моє питання до вас. Як ви оцінюєте баланс зробленого і не зробленого в економічній політиці уряду? Зокрема це стосується інфляції і політики приватизації".

Віктор Ющенко: "Я б шановні, перш за все розпочав з того, що виклик, який дає суспільству інфляція - це виклик всім. Це не тільки виклик уряду, це виклик політикам, це виклик всій системі влади. Мені здається, що в української влади, в українських політиків, та і можливо не тільки в цій категорії, є дуже коротка пам'ять. Коли ще років 7-8 назад першою загальнонаціональною темою була боротьба з інфляцією, бо ми всі добре розуміли - не може бути політики процвітання, якщо влада не справилася з проблемою інфляції. Інфляція - це самий безжалісний податок. Його цинізм і безжалісність починається з того, що він обдирає найбільш незахищені верстви населення, він сліпий. Він стосується і мільйонерів, він стосується і жебраків. Але та людина, яка живе на прожитковий мінімум, найбільш страждає. Тому він - антисоціальний, як фактор. І тому ми говоримо про те, що треба зробити нації, що треба уряду, щоб з усією серйозністю віднестися до цього виклику. Як згубно цей процес працює на українську націю? Я вам приведу декілька цифр. Наша інфляція за місяць, за перший квартал - 9,7%. Умовно будемо брати 10% для зручності обрахунку. Квартальний фонд заробітку української нації складає 55 мільярдів, 55 мільярдів. От уявіть собі, що всі працюючі по тій заробітній платі, яку вони отримали у першому кварталі бідніше стали на 10%, або у них забрано 5,5 мільярди заробітної плати. 22 мільярди у нас квартальний пенсійний фонд. 10% - це 2,2 мільярди забрали в наших пенсіонерів. Якщо ми торкнемося там вкладів населення гривневих, 100 мільярдів, ці вклади бідніші стали на 10 мільярдів. Порахуйте ці цифри і ви переконаєтеся, що тільки за 90 днів у цих трьох категорій забрали приблизно 18 мільярдів гривень. Мова не йде про те, що просто забрали. А мова йде про те, що інфляція торкнулася тих груп населення, які дуже часто живуть на прожитковий мінімум. А якщо ви візьмете 10% від прожиткового мінімуму, то сьогодні можна говорити про те, що щомісячно по прожитковому мінімуму, по мінімальній заробітній платі людина, а таких у нас біля 13 мільйонів, не доотримує 36 гривень. Другими словами цим я хочу сказати, що від інфляції не виграє ніхто, окрім, можливо політиків. І тому ми всі маємо об'єднатися і сказати, знаєте, ми маєте історичну пам'ять і допустити сьогодні розгул інфляції, не в інтересах, перш за все, українського народу, української влади незалежно від того, кого вона представляє - це теза перша. Дуже важливо розуміти, що аргументи - та це інфляція привезена, м'яко кажучи, це аргументи не досить пристойні. Тому що ми говоримо, що 55% всієї української інфляції - це інфляція продовольчої корзини. А продовольча корзина, як правило на 90%, це українська корзина. І тому нам краще задати запитання, що краще зробити, щоб ми справилися з внутрішніми викликами, які складають три четверті тієї інфляції, про яку ми зараз говоримо. Росія має 6%, Євросоюз переглядає свою інфляцію. Для нього це шок. Із 2,5% до 3,2% на рік. Сьогодні ми маємо річну інфляцію, та, яка виставлена у нам в маяках. А якщо ми говоримо про оптову інфляцію, вона за перший квартал скала майже 13%. Це половина всієї річної минулого року оптових цін. Таким чином, якщо ми говоримо відверто, чесно, ми маємо мати на увазі, що певний фактор імпортованої інфляції у нас присутній, але нас захищає від імпортованої інфляції сильна гривна. І доки вона буде такою, ми менший тиск будемо отримувати із зовнішньої інфляції, в тому числі і по енергоносіям. Адже у першому кварталі енергоносії подорожчали на 8%. А якщо взяти універсальний показник, то це доля десь 2-3%. Другими словами, виклик залишається внутрішнім. І мені б хотілося бачити більш узгоджену і менш політизовану роботу всіх національних інституцій. Але ключова відповідальність безумовно уряд, Національний банк - дві інституції, які відповідають, і я попереджав у січні-місяці, коли ми проводили перше засідання уряду, відносно того, що будь-які процеси, які у нас можуть відбутися, але є Міністерство фінансів, Мінекономіки, Національний банк, які головою відповідають за стабільність, перш за все цін і грошей. Якщо ми не досягнемо цієї стабільності, ми втратимо не тільки соціальну стабільність, ми втратимо економічну стабільність. Подивіться, будь ласка, показники валового продукту, приросту валового продукту у першому кварталі. Він 6%, або на третину нижчий, ніж у нас було в аналогічному періоді. Це говорить про те, що змагатися виробничнику в таких темпах інфляції уже не під силу. Платою обов'язково буде спад економічний, зниження соціальних стандартів. І тому, коли ми говоримо про боротьбу з інфляцією, вона починається з того, що країна найкращим чином бореться з інфляцією, коли в неї є реальний, реалістичний бюджет і його треба невідкладно приймати і відкинути всякі популістські там дискусії відносно цього питання. Друге - відмовитися від політики адміністративних обмежень. Мене тривожить те, що і попередній уряд, і цей уряд дуже часто забавляються ручним управлінням. Коли одним перстом можуть заборонити то вивіз зерна, то вивіз олії, то вивіз м'яса, то вивіз шкіри, і так далі, і так далі. Межі цьому немає. Я переконаний, що це помилка. Тому що основні зусилля, які будь-яки ринок направляє, як збільшити пропозицію, як збільшити ринок на товари, перш за все власного виробництва, як стимулювати економіку. Подумайте, ми говоримо про продовольчий ринок. Та на Україну сьогодні надія десятків країн світу. Через продовольчі товари Україна вийде і дасть відповідь на аналогічну проблему в десятках країн світу. І тому ми повинні займатися продуманою, професійною, фаховою політикою і особливо в секторальних напрямках. Я переконаний, що слідуючим кроком це повинна бути серйозна, масштабна підтримка національного виробника. Ми живемо в дуже цікавому періоді. Бо те, що відбувається у квітні, у травні, частково у червні, це та аграрна позиція, яка власне кормить весь рік. І якщо із тих 10 мільярдів, селянин сьогодні не отримав майже нічого, то я переконаний, ми не вірно розуміємо антиінфляційну політику. Я вже приводив у своєму прикладі, що на такий виклик, наприклад китайська влада, приймає бюджет, додатково виділяє 20 мільярдів для стимуляції сільського господарства. Тому я б сказав, що інфляція - це тест для влади. Перш за все - це тест для уряду. Те, що відбувається зараз - це "жовта" карточка. Нам треба всім звернути увагу на цю ситуацію, відкинути політику, не сваритися, дати професійну відповідь. Я переконаний, що у нас були роки, коли виклики були набагато страшніші, гірші. Але через порозуміння, через консолідацію ми завжди виходили переможцями. Зараз мені здається, що зараз бракує цього діалогу, цих компромісних рішень, бракує ключового загальнонаціонального пріоритету. Тому, власне кажучи, мене це турбує. І я б хотів би додати ще раз і ще раз, звертаючись до уряду, звертаючись до парламентських політичних сил, сьогодні Україні потрібна ваша професійна робота. Через продуманий, професійний підхід ми можемо з цією ситуацією справитися. А ручними методами, особливо звертання до різного роду адміністративних обмежень, я переконаний, що це дискредитація національного виробника, це сигнал на те, що на слідуючий рік, чи в поточному році, цим ринком він не займався. Бо його обмежать його інтерес, обмежать його можливості, йому стане нецікаво працювати. Не сій пшеницю, це сій зерно, тому що все одно у тебе її заберуть, не мечом, так катанню. Сій рапс, тихенько можеш вивезти і ти будеш в набагато більшій економіці. На жаль так думка має місце. Але я хочу сказати, що на жаль вона не правильна. Нам все треба зробити, щоб мати ефективну доктрину. Нам треба прийти до того, щоб уряд, Національний банк, перш за все, мали антиінфляційні заходи, яким ми довіряємо, які ми поділяємо. Які рахуємо, що реалізувавши пункт за пунктом, ми досягнемо тієї стабільності, власне кажучи, про яку декларуємо, замовляємо кожний місяць після того, як отримаємо нову цифру із Держкомстатистики. Я переконаний, що ті цифри, які отримуємо не є достатніми, не є повноцінними і вони не можуть дати відповідь нації на стабілізацію у цьому питанні. Тому нам треба серйозно допрацювати на прагматичному, галузевому рівні, політично підтримати новий, ефективний засіб боротьби з інфляцією. І переконаний, що якщо це буде зроблено, ми з цим злом, ми з цим викликом справимося".

Ірина Ванникова: "Я дякую вам за відповідь, пане президент. І ми даємо слово нашим журналістам. Першими мають слово київська аудиторія. Ольга Скотникова, "Перший національний".

"Пане президенте, сьогодні у Фонді держмайна підсилили охорону. Журналістські джерела повідомляють, що це пов'язано з тим, що очікується можливо і силовий варіант зміни керівництва Фонду держмайна. Як ви бачите вирішення цього тліючого конфлікту навколо керівництва Фонду держмайна. І якою ви бачите, прогнозуєте вірніше ситуацію з приватизацією Одеського припортового заводу? Дякую".

Віктор Ющенко: "Відповідь моя є дуже простою. Якщо існують претензії, а вони існують до керівництва Фонду державного майна, зміну керівництва Фонду державного майна можна зробити в порядку, визначеному законом. Другими словами, якщо говорити точніше, якщо ми говоримо про призначення нового голови Фонду державного майна, це можна зробити виключно в парламенті через отримання більшості голосів. Інший варіант, в тому числі і через розпорядження виконавчої влади, це є грубим порушенням Конституції і закону. Цього не буде. Тому я виходжу з того, що політичні сили, які представляють перш за все політичну більшість, повинні відповідно до закону визначитися по даному питанню у парламенті. Не мріяти про якесь силове захоплення, не мріяти про якісь там представлення фігурантів ті, які повинні чиюсь політичну волю виконувати. Цей варіант не пройде. Що стосується приватизації тих, чи інших об'єктів, я б спочатку зробив би можливо загальні зауваження. Те, що відбувається зараз Україні в темі приватизації мені нагадує таку сезонну розпродаж у київському універмазі. Знаєте, приходить момент, коли треба все розпродавати. Виникає запитання, чи влада добре розуміє, що всіх активів державних, які знаходять в державному управлінні, знаходять сьогодні приблизно 21%. 79% національних активів приватизовано. Ми говоримо про критичну масу активів, яка відповідає основам національної безпеки. Якщо ви візьмете державні активи Англії, Франції, будь-якої країни там Бенілюкс, від 15% до 20% національних активів знаходиться під управлінням держави. Це самі чутливі точки. Або монопольні, або секторальні, які формують засади, основи національної безпеки. Ми знаходимося на відмітці 50% на 50%. Ця точка Україною досягнута. І коли ми далі говоримо про курс української приватизації, перш за все, він потребує законодавчої доктрини. Тому, щоб у нас не було стихії, що ми в понеділок генерацію приватизуємо, через 7 днів розподільчу систему, потім добираємося до припортового заводу. І це виглядає, знаєте, як ринок отримує сюрпризи кожен день. Нам треба поступити так, як наприклад декілька днів назад поступили поляки, коли прийняли 3-річну державну програму, чітко діловій публіці сказали, що пропонується на приватизацію, в які роки вона буде здійснюватися по тому, чи по іншому об'єкту. Це теза перша. Друга теза - коли ми робимо приватизацію, ми повинні мати на увазі, що приватизація робиться тоді, коли це найбільш вигідно державі. Моє запитання до вас. Коли ви продаєте свій автомобіль і в якому стані ви його продаєте? Якщо ви хочете його продати, я переконаний, що ви робите, ну принаймні поточний ремонт, фарбуєте крила, бампери міняєте, можливо там косметику якусь наводите і їдете на базар. Другими словами, ви елементарні речі робите для того, щоб ваш товар виглядав більш достойно. В держави є така теж фаза - передприватизаційна підготовка, коли будь-яке підприємство рік, чи два, оптимізують його баланси, працюють його з дебіторами, оптимізують його кредитори, зменшують кредити, підвищують ліквідність. І кажуть: подивіться, наш об'єкт прекрасний, купуйте його. Потім по всьому світу роблять бізнесові представлення, бізнесові шоу, що наш товар найкращий у світі, купуйте його. Отак робиться продумана, в інтересах держави, а не політичних авантюр, приватизація. Слідуюче, куди йдуть кошти? А це суттєве питання. Я переконаний, перед тим, як дати відповідь на те, куди повинні йти кошти від української приватизації, ми повинні збагнути три елементарні речі. Будь-яка справа такого рівня повинна враховувати три моменти. Момент перший - все, що ми не робимо в сфері економіки, власності, повинно відповідати темі стабільності. Ми повинні отримати стабільну ситуацію, чи то в економіці, чи то на фінансовому ринку, чи то на валютному, другим словом ми не повинні погіршити нашими рішеннями ситуацію на ринку. Теза друга - все, що ми робимо в цьому контексті, повинно нам давати економічний розвиток. Тільки через розвиток ми отримаємо можливість отримати соціальну винагороду і підняти заробітну плату, комусь пенсію, комусь стипендію, комусь грошове забезпечення. Другими словами, два перших критерії: не навреди, збережи стабільність цінову, курсову, бюджетну. Теза друга: все, що ти робиш, щоб дало економічну підойму. І якщо ми виконуємо ці дві теми, тоді виникає третя тема - як соціально збалансувати те, що ми отримаємо від такого курсу, і справедливо соціально розподілити. Тому, коли ми говорим про кошти приватизації, ми знаєте, що в міжнародній класифікації кошти приватизації навіть в бюджет не зараховуються, тому що це нестабільне джерело. І його радять використовувати виключно на розвиток, його не можна споживати. Окрім підвищеної інфляції воно нічого не дасть. Тільки кошти, які ми отримали, внесли в економіку, економіка дала віддачу, і через віддачу підняли заробітну плату, пенсію, стипендії, ми можемо підняти соціальні стандарти. Якщо ми минуємо фазу економіки і починаємо цукерки солодкі політичні роздавати, ми будемо мати те, що ми маємо в першому кварталі, коли ми підняли видатки бюджету, а економіка, вибачте, 6% приросла. Так звідки ж братися м'ясу, звідки братися олії, звідки братися тим продуктам, які уже у константі, вони вже вироблені, їх більше не буде? А грошей добавляє. Другими словами, це навіть не вища освіта. Це просто відчуття того, що спочатку ми повинні дбати про те, як дорожити тим, що несе золоті яйця, а потім уже говорити про те, як його ділити. І мене це турбує. Коли йде мова про українську приватизацію, чомусь кожен раз ставиться питання, як спожити ці кошти. Я не є прихильник такого курсу, тому що це солодкий популізм, який не виведе національну економіку чи національні стандарти до вищого розміру. Це проходили десятки країн світу. Ми наступаємо на ті граблі, які робили ще декілька років назад. І тому, коли мова йде про в цілому політику приватизації, я переконаний: Україні потрібна загальнонаціональна концепція, - теза перша. В рамках концепції сформулювати в найближчі декілька років, там, 3-5 років, основи нашої приватизації. По ключових загальнонаціональних об'єктах провести серйозну передприватизаційну роботу, оздоровити їх, дати їм силу, підвищити ліквідність, привабливість, привести сюди інвесторів, мільйон раз їм повторити, що Україна здійснює унікальну приватизаційну кампанію. І потім, через публічні процедури, коли про це знає ринок, приступати до приватизації. Але, попри все, отримавши кошти, отримавши непогані таким способом кошти, ми не повинні думати про те, як спожити ці кошти. Я переконаний: нема альтернативи між дискусією - чи споживання, чи розвиток. Країна, яка бере ці кошти з реалізації, з продажу, і направляє на споживання, - це країна, яка не має майбутнього, це не країна, яка думає про своїх дітей та, власне кажучи, про свій завтрашній день. Тому давайте ми будемо пам'ятати: все, що ми сьогодні продаєм, - це надбання наших дідів і прадідів. Воно створювалося поколіннями українців, - перше. Друге. Ми продаєм один раз. Його треба продавати тільки тоді, коли воно найкраще підготовлене і коли є сезон, другими словами, кон'юнктура. Подивіться на ринок. Що відбувається на іпотечному ринку? Закриваються десятки іпотечних ринків світу. Подивіться на фондовий ринок, подивіться на український фондовий ринок за останні півтора місяці. Подивіться, будь ласка, на фінансовий ринок. Хіба ми говорим про кращий час, про український модерн приватизації, коли треба про ці речі, забувши все, забувши інфляцію, забувши реформи соціальні, забувши реформи, там, секторальні, говорити тільки зранку до вечора про приватизацію? Таке враження, що ми, знаєте, втратили розум. Не про це нам треба думати зараз. І тому... Це загальна тема. Я направляю цю дискусію не з дискусії щодо об'єктів тих чи інших, продавати чи не продавати, а щоб його повернути у законодавче русло, щоб в цьому питанні визначився український парламент, щоб ми на кінець кінцем прийняли концепцію, і в рамках концепції почали діяти, міркуючи як відповідальна, свідома нація. Це загальна відповідь. Приватна відповідь, конкретна. Я не розумію, чому сьогодні треба робити приватизацію Ощадного банку. що трапилося? Це банк збитковий, чи він несе проблеми? Уряд Англії скуповує банки, наприклад, зараз, добре розуміючи, що зараз держава повинна підтримати і показати: ми за стабільність, ми ні на які провокації, в тому числі іпотечного ринку, не йдемо. В цій країні приймають зворотну реакцію на ситуацію. Ми говоримо, що треба "Ексімбанк" приватизовувати. Ну, яка логіка, шановні? Чи ми вже отримали експортну підтримку політики українського бізнесу? Та ми ще не можемо зробити кредитних операцій по підтримці експорту і робимо ставку на те, що першою ластівкою може бути "Ексімбанк України", бо він виконує в тому числі й державну політику. Коли ми приходимо в даному випадку до Одеського припортового заводу, я хотів би одну фразу сказати. Нікому не приходило до думки робити приватизацію трубопроводу. І я попереджаю: цього не буде. Далі. Коли те, що залишилось, без трубопроводу, ми обговорюємо, залишилося два активи. Один актив - виробництво продукції хімії, і другий - перевалка. Перевалка - це компонент трубопроводу, перевалка - це той об'єкт, послугами якого користуються тисячі підприємств, тисячі суб'єктів господарювання. Так ось, коли ми говоримо про приватизацію припортового заводу, його хімічне виробництво, я уряду Януковича казав і уряду Тимошенко сказав: я - ваш партнер. Коли мова йде про те, що монопольно комусь передати портову монополію - припортову перевалку - я проти. Я проти, тому що ми, не маючи ефективного антимонопольного контролю, ми створимо ситуацію, коли на ручному управлінні у нас буде сидіти вся національна економіка, і все буде залежати від певної фігури. І дуже добре, якщо вона буде ще національна. Більш детально я, вибачте, не можу відповідати на дане запитання".

Ірина Ванникова: "Ми дякуємо вам за відповідь. І, як відомо, шановні колеги, ми працюємо в інтерактивному форматі. Зараз з нами на зв'язку є і Донецьк, і Львів. Але поставити питання готові наші колеги у донецькій опері. Вам слово, Донецьк".

"Шановний пан президент, "Кіровоградська правда", Полулях Сергій. Ви називаєте село колискою України. скажіть, будь ласка, чи не пора поміняти в колисці якусь підстилочку чи "памперс" у вигляді проведення комунальної революції на селі? Там до сих пір нема ні центрального водогону, ні центральної каналізації, на центрального опалення. Дякую".

Віктор Ющенко: "Вам трудно заперечити, тому що в усьому ви праві: і починаючи від соціально-культурного побуту, і закінчуючи економікою, - все це дуже чутливо і важливо. Я є відданий цій темі починаючи від, знаєте, коли я ще був головою Національного банку. в Національному банку проводилися перші аукціони українського зерна, в Національному банку ми формували основи аграрно політики початку 90-х років, коли ми лібералізували ціну на зерно, коли багато програм, в тому числі і кредитна підтримка села виникла якраз на початку 2000-го року. І на цих позиціях я залишаюся. Я переконаний, що на кон'юнктура, яка сьогодні відбувається в глобальній економіці, а її, я думаю, особливість є такою, що, можливо, вперше за 17 років української незалежності темпи приросту цін на зерно чи на олію, чи на продовольство в цілому ростуть вище, чим темпи росту цін на нафту й на газ. І ми повинні дивитися на українське село, на українське зерно, як Росія дивиться на власний газ чи на власну нафту. Тільки різниця одна - що для нас це відновлювальний ресурс. Ми кожен рік можемо цей ресурс розвивати, збільшувати виробництво, якщо ми грамотно ведем секторальну політику. Я хотів би коротко сказати так. 9,7 мільярдів коштів, які включені у бюджет 2008 року, - це те все, що я зміг зробити разом із попереднім урядом, поточним урядом. Брак є один - що до сьогоднішнього дня ця програма ефективно не задіяна. Я проводжу практично кожен день роботу з міністром фінансів про те, що, Віктор Михайлович, сьогодні ми повинні почати цю роботу. Ми вже втратили дуже багато часу. Кошти на сільське господарство зараз потрібні, не в грудні 2008 року. Я надіюсь, що міністр фінансів зреагує, і ми найближчим часом відкриємо це фінансування, яке передбачено бюджетом. Ми введем програми, які компенсуватимуть процентні ставки, які будуть давати стимуляцію на приріст живої ваги за освоєння під зерновими культурами сільськогосподарських угідь, і другі програми. Їх всього 61. Проблема є в тому, що із 61 програми в першому кварталі підтримано виключно 6 програм. І тому я переконаний, що і наша сьогоднішня полеміка, вона дійде до уряду, вона дійде до міністра і аграрної політики, і Міністерства фінансів, і всі разом ми зробимо рішучі кроки в цьому напрямку".

Ірина Ванникова: "Дякуємо за відповідь. І я нагадую, що ми обговорюємо зараз тему соціально політики. Львів'яни вже готові поставити своє питання. Львів, ми чекаємо вас".

"Доброго вечора, пане президенте. Вінницька область, Немирівський район, редактор районної газети Котик Тетяна Григорівна. Питання житла для молоді надзвичайно актуальне на даному питанні. Скажіть, будь ласка, які перспективи фінансування фонду житлового молодіжного будівництва? Оскільки останнім часом воно було недостатнє".

Віктор Ющенко: "Я думаю, що ви були свідками того, як ми провели три загальноукраїнські наради. І я переконаний, що сьогодні ми маємо в активі формулу, яка дає відповідь на те, як через зміни і доповнення до бюджету нам радикально зрушити житлову проблему в Україні. Я думаю, що ми започаткували чесний діалог. З одної сторони, ми говорим, що я як президент не підтримую ту політику підтримки будівництва житла, яка базується на принципі, що через бюджет, через міністерства й відомства видаються кошти для стовідсоткового придбання чи будівництва житлового будинку. Ці кошти, як правило, залишаються бід контролем бюрократії, ці кошти не є публічні, їх не можуть використати самі чутливі верстви населення, якщо ми говорим про вчителя, якщо ми говорим про медика, якщо ми говорим про селянина, робітника і таке інше. Другими словами, система підтримки житла, яка сьогодні є, вона повністю дискредитована. Але вона кожен рік забирає від нас 4,8 мільярда гривень. Взамін в рамках змін бо бюджету 2008 року, я сподіваюся, ми знайдемо політичну підтримку в парламенті, ми проводимо іншу модель, яка не потребує додаткових грошей, які ті самі 4,8 мільярда може використати. Тільки у нас за рік може бути збудовано приблизно 75 тисяч квартир. Суть цієї моделі заключається в тому: незалежно від того, чи ви молодь, чи ви вчитель, чи ви лікар, чи ви офіцер української армії, ви отримуєте слідуючі обставини для вирішення своєї житлової проблеми. Перше, держава бере одну третину ваших витрат на себе. Це та разова стартова допомогу, стартовий внесок. Одну третину, і не більше. не 100%, чи 120. Вона бере одну третину. І цим каже: вона закладає цей процес розбудови житла на програму 2008 року. Друге. Місцева влада... Цього закон, правда, ще не передбачає, але ми домовилися з головами... мерами обласних центрів, зокрема, ті, які готові підтримати такий експеримент, щоб вони в добровільному порядку згодились на це. Місцева влада безплатно виділяє земельні ділянки для будівництва. Ми говоримо про соціальне... вірніше, про доступне житло, не про соціальне житло, про те житло, яке потребують 90% всіх громадян України. соціальне житло - це інша програма. Таким чином, місцева влада бере на себе відповідальність за те, що ділянка, яка відводиться, не через аукціон, а безплатно (і це треба зміни до закону ввести), і вона відповідає за всю інфраструктуру, яка буде підведена, до останнього колодязя. Це приблизно десь біля 40, а інколи до 50% власності квадратного метра. Так говорить статистика. Це робить місцеве самоврядування як внесок. І слідуючий внесок - це, власне кажучи, самого замовника, коли він бере кредит через іпотечну українську установу. Процентна ставка сьогодні, яка працює в іпотечній установі, - 9, здається, і п'ять десятих відсотка. До банківської системи вона попадає на рівні 10,5%, з державними гарантіями. Ми домовилися з міністром фінансів про те, якщо буде зроблена відповідна емісія тих цінних паперів, які є сьогодні у Національного банку, боргів уряду, емісія цінних паперів, і під ці цінні папери іпотечна установа візьме з нашого ринку кошти, вони будуть направлені на будівництво доступного житла. Таким чином ми виходимо на те, що замовник має можливість отримати самий дешевий кредит на 18-20 років. І так родиться в усьому світі, так в усьому світі робиться. Ти хочеш завести молоду родину, ти хочеш, щоб у тебе діти сьогодні були - ти починаєш із, власне кажучи, житла. Але за нього ти розраховуєшся по розумній ставці, по розумних платежах. Експерти прорахували... "Київміськбуд", ви знаєте, таку практику в 2007 році провів в Полтавській області. Експеримент повністю оцінюється експертами як вдалий. Тому і Асоціація будівельників вийшла з такою ініціативою. Незалежно від того, буде в парламенті підтримана чи не буде в парламенті підтримана дана програма, ми починаємо із 2008 року її реалізацію. Взяли 8 територій, зараз ми проводимо експеримент. Якщо зміни до бюджету ми внесем, ми цю програму починаємо по всій Україні. В цьому я бачу глобальну відповідь, яка за один рік тим людям, які стоять у нас на черзі, а у нам 1 мільйон 200 тисяч родин стоїть на черзі, 1 мільйон 200. В рік ми вводимо до від 7 до 10 тисяч. Оця програма, про яку я говорю, дає можливість в один рік дати можливість біля 75 тисяч збудувати квартир, домівок і представити їх як доступне житло. Я переконаний, що це не, власне, оригінальна відповідь для України: такою дорогою йшли і чехи, і поляки, і йдуть сьогодні балтійські країни. Я переконаний, що сьогодні якраз черга прийшла до України. Така програма повинна бути започаткована в рамках видозміненого бюджету-2008".

Ірина Ванникова: "Я дякую за відповіді і питання. І на часі у нас другий тематичний блок - це внутрішня політика нашої держави, котрій бракує стабільності, порядку і бажання знайти компроміс, але точно не бракує прозорості, плюралізму думок та демократії. Принаймні так вважає третина населення України. Отже, пане президент, потреба реформувати Конституцію - це загальна вимога і громадян, і політичних еліт. Яку відповідь на цей суспільний запит може дати президент?"

Віктор Ющенко: "Мені дуже симпатизує те, що незалежно від того, яка частина аудиторії, там, сповідує той чи інший лад, всі приходять до висновку того, що Конституція України потребує системних змін, підкреслюю, системних. Чому системних? - Проблема не тільки в стосунках трикутника, і тому ми говоримо про системні зміни. Очевидно, багато розділів, і деяких навіть нових нам прийдеться вдосконалити або ввести, коли ми говоримо про європейську інтеграцію, коли ми говоримо про юридичне закріплення прав людини, а не тільки декларації, і багато інших моментів. Таким чином, я абсолютно консолідований з тим, що висновок, який зробили інституції Європи, в тому числі і Парламентська асамблея, яка говорила про те, що політична криза, яка існує в Україні, визвана перш за все недолугим і передчасним реформуванням української Конституції. Я не буду деталізувати, як тлумачать це поняття різні політичні сили, але факт є один: система дисбалансів, яка привнесена непродуманою політичною реформою, сьогодні привела країну до політичного протистояння. Це не проблема персон - це проблема стосунків інституцій. І тому незалежно від того, яку персону куди ми розставляємо, яке б її не було прізвище, тема конфлікту, вона запрограмована. І тому, природна відповідь - безумовно, нам треба серйозно допрацювати і внести відповідні зміни до Конституції. Теза перша, яка не визиває ні в кого сумніву. Теза друга. Як це треба зробити? Є два варіанти. Великі реформатори Конституції України в 2004 році запропонували одну дуже ходову авантюру - давайте ми десь у затінку напишемо зміни, створюємо в парламенті ТСК, яке через інтриги 3-4 осіб проведе цю процедуру парламентом. Без обговорення, без журналіста, без громадськості. Навіть без власної дискусії в парламенті. Це найшвидший, як вони думали, спосіб проведення змін української Конституції. Але такий механізм нас привів до того, що зустрілися два Майдани і країна стояла на межі, якщо м'яко говорити, соціального протистояння. Тому це дорога злочинна. Ми вже нею пройшли. І я переконаний, що ті спроби знову завести ТСК в парламент - це авантюрні спроби, які не мають жодної перспективи. Я абсолютно в цьому спокійний. Ця авантюра більше вже не пройде. Хоча б слід керуватися слідуючою логікою. Підставою для створення тимчасової спеціальної комісії парламенту по конституційній реформі є внесення народними депутатами проекту змін і доповнень до Конституції. Другими словами, сили, які стоять за цим гаслом, повинні осмілитися, винести з-за кущів той проект, який вони вже написали. Їм ТСК не потрібно. ТСК їм треба тільки для того, щоб замилити авторство чиє. Авторство відоме. На слідуючій прес-конференції я можу вам сказати, або можливо через дві прес-конференції, якщо в цьому буде потреба. Хто її написав, і хто її пробує пронести? Это мы уже проходили. Цього вже не буде. І тому є єдиний один спосіб як сформувати гармонію. Це зробити національну конституційну раду, закликати всі сторони, які мають важливість організації цього процесу - політиків, науковців, суддів Конституційного суду, суддів... юристів, які знають конституційне право, академічні кола, журналіст, правозахисник, ще назвете, там, 5 позицій, я ще скажу... І я згоден з цим. Давайте їм доручення публічно, щоб вони розробили концепцію і її змістовну частину. Потім... Треба? Давайте проведемо громадські слухання. Президент бере те, що наробила ця Конституція, вносить в парламент як невідкладний пакет. Парламент створює ТСК, розглядає відповідно до парламентської процедури, дає 226, направляє Конституційному суду для висновків, а ми звертаємося до народу - благословіть, будь ласка, чи на опитальному референдумі, чи потім на конституційному референдумі. Благословіть ті акцепти... Дайте акцепти на ті домовленості, які були досягнуті в самому широкому форматі. І потім виходимо або на 300 голосів, щоб краще було, тому що робити Конституцію без парламенту, я переконаний, що це неправильний і політичний, і тактичний хід. Нам треба поважати демократичний парламентський інститут. З іншої сторони, безумовно, ми не можемо сьогодні ігнорувати, як це було зроблено в 2004 році, населення, виборця. І тому відповідний референдум, відповідна процедура діалогу з населенням повинна бути зроблена. Це друге. Третє. Мене дивує, що дехто заявляє: який лад ми хочемо обрати? Це мені щось нагадує той український жарт - нам треба їхати, чи нам треба таксі? Яка мета нашого діалогу? Я переконаний, що нам не треба декларацій, що я хочу парламентську республіку. А хтось скаже: я хочу президентський лад. Я думаю, що відповідь знаходиться в другій площині. Нам треба знайти баланси. І в кожній країні баланси виписують не під кальку. Нема в світі двох однакових Конституцій. Нема в світі двох однакових Конституцій навіть парламентської країни чи президентської. Давайте не жити оцими наївними поняттями, що є начебто класифікація парламентської республіки, а є класифікація президентської республіки. І відповідно до цього ми будемо творити зараз дорогу. Питання не так треба ставити. Так можуть ставити тільки ті, хто ставить політичну доцільність за мету номер один. Тепер дозвольте висловитися по суті чи парламентської, чи президентської республіки. Парламентська республіка. Очевидно, це є верховенство делегованої демократії. Важко мріяти про якусь іншу демократію, ніж парламентська демократія. Вона починається від римського права, від римського сенату. І багато країн століттями йшли цією нормою демократії. Давайте подивимося на нашу парламентську модель. Ви бачили щойно сюжет. Чи може нестабільна інституція формувати стабільний національний розвиток? Чи може вона нести відповідальність за політику, за курс, за курс стабільності, коли вона сама не є стабільною? Очевидно, ні. Це причинно-наслідковий зв'язок. Для того, щоб устоялася парламентська демократія, про яку ми мріємо, де б не гуляла корупція, де б не сиділи олігархи і не формували свої пакети інтересів. А це є реальність. Це не докір людям, які представляють український парламент. Це докір системі, що ми не маємо сьогодні незаангажованого парламенту. Він у нас політично корумпований. Він у нас збитий по інтересах, які далеко відрізняються від національних інтересів. І тому національний пріоритет є вторинний. А дуже часто... зверніть увагу, там, на тендерні дебати. З якими зусиллями, яким разом ми виходили на рішення скасування Тендерної палати? А рожки ж відомі, чиї стоять - блок політичних сил. Бо гра у Тендерну палату - це приблизно 5 мільярдів гривень в розрахунку на фінансовий рік. За ці гроші дехто повіситися готовий. І тому, коли ми говоримо про парламентську модель, вона повинна не тільки самоорганізованою бути. Я переконаний, що вона репрезентативно повинна представляти суспільство. Ми говоримо про пропорційну виборчу систему. Скажіть, будь ласка, як ми говоримо про цю виборчу систему в селі, в районі, в районному центрі, дуже часто навіть в областях і обласних центрах, коли ми достовірно знаємо, що абсолютна більшість партій там присутні тільки номінально. Що вони не мають, як правило, своїх членів. Щоб партійна структура не стала структурою нації. Що партії дуже складно сьогодні ще бути провідником суспільних інтересів. Другими словами, ми будуємо демократію, ми від неї не відмовляємося. Але давайте не забігати вперед і не бути ідеалістами. Що ще можна сказати в цьому плані? Я не хотів, щоб ви моє слово зрозуміли, що я проти парламентської демократії і проти парламентаризму. Я - за. Але, знаєте, всьому є час. Для всього потрібний розвиток. У цьому є проблема українського парламенту. Не в тому плані, що у нас погані депутати. А в тому проблема, що у нас система координат є такою викривленою, що там починають домінувати інтереси, які не є вашими, які не є нашими. Чи ви згодні на цей ризик? Чи ви згодні, щоб державна політика формувалася в контексті і в моделі, як ми бачимо, там, наприклад, на роботі парламенту останніх, там, 13-10 років. Я маю, наприклад, великий сумнів. Ми можемо отримати великі проблеми у формуванні національних перспектив. Друге. Президентська модель. Я беру країні позиції, бо правда, очевидно, десь буде в іншому місці. На моє глибоке переконання, у перехідному періоді, трансформаційному періоді ефективнішою, безумовно, є президентська модель управління. Вона здатна прийняти швидкі ефективні рішення. І переконаний: якби сьогодні в Україні була президентська модель, ми би далеко були попереду. Далеко були би попереду. У мене сумніву немає. Але я хочу бути обережним в цих висловлюваннях. Я не хочу нікого ранити, тому що я знаю, яка історія цієї країни у президентському ладі, особливо, взяти, там, з 96 року про 2004 рік. Коли говориш в Україні про президентську модель, я думаю, що у дуже багатьох вимальовується портрет Кучми і всі кажуть: ні, ні, боронь, Боже. Ми там уже були. Ми туди не хочемо. Ми вже це пройшли. Повертатися назад уже не варто. Молоко пішло в пісок. Назад його не повернеш. Ніхто не забуде розстріл журналіста, ніхто не забуде цькування міліції, цькування податкової. Ніхто не забуде куплені суди, прокуратуру. Це ті проблеми, які ми зараз тільки ще, ви знаєте... вибачте... вирішуємо. До цього вже не пройдеш. До цього не вернешся вже. Очевидно, нам треба ставити задачу дещо по-іншому. Це вже українські реалії. Що треба зробити, щоб у нас, перш за все, сформувалися не пріоритети того ладу чи іншого ладу, а пріоритети балансів? Як зробити систему влади, яка б не гуляла або не давала в можливості одній гілці влади узурпувати, бо парламентська модель, шановні, я прокоментую ще без дужок... Та загроза авторитаризму, яка виникла у нас у минулому році через політичну корупцію в парламенті, вела до одного - що в цій країні буде одна людина, яка буде визначати, як обирати прокурора, як обирати суддів, як обирати уряд. Другими словами, - як жити. Це - прем'єр-міністр. І коли мова йде про парламентську республіку, в дужках читайте: республіка прем'єр-міністра. І в цьому є велика загроза, якщо ми говоримо про наших дітей і про наше майбутнє. Це не та модель, яку так легко можна сприйняти. Нам треба зробити багато противаг, щоб не допустили ні одної крайності, ні другої. І тому ми говоримо: не ставте питання, який лад нам потрібний. Давайте поставимо за мету як через діалог, через роботу публічної комісії, через публічний референдум ми вийдемо на ту систему балансів, яка б гарантувала вам і вашим дітям спокійне майбутнє, незалежно від того, хто буде президент, хто буде прем'єр, чи хто буде спікер. Незалежно від цього. Система балансів повинна вибудована бути таким чином, щоб вона весь час продукувала стабільність, перш за все, в даному випадку, я маю на увазі політичну стабільність".

Ірина Ванникова: "Дякуємо за відповідь, пане президент. І у нас є на часі питання від журналістів Донецька. Прошу".

"Доброго дня. Наталя Зворигіна, газета "Запорізька правда". Стосовно ефективного державного ладу, до речі, донедавна ми чули від голови уряду Юлії Тимошенко, що вона виступає за міцну президентську державу. Останнім часом її погляди дещо змінилися в бік того, що вона ратує за парламентську державу. На вашу думку, з чим це пов'язано?"

Віктор Ющенко: "Визначає твої погляди, де ти знаходишся. Якщо ти знаходишся в одному кріслі, або є перспектива на те крісло, значить... Я маю на увазі, деякі політики так міркують. Треба робити цю модель... Тільки змінилася погода, там, стрілки перемістилися на флюгері, треба робити друге. А я призиваю вас не слухати ні тих, ні тих. Ми повинні зараз говорити про власне майбутнє як нації. Ми повинні говорити про ту модель, яка не повинна для нас виглядати як аборигенів - та біжимо до парламентської чи біжимо до президентської. Це відповідь занадто наївна, занадто ідеалістична і занадто спрощена. А коли ми станемо розбиратися у деталях, як зробити цю систему противаги, от зразу і виникає питання. Ну, наприклад, органи місцевого самоврядування. Ну, лінивий тільки не хоче у нас говорити про те, що передати компетенцію влади місцевим органам самоврядування. І очевидно так. Подивіться на польську історію, подивіться на будь-яку, де зроблена ефективна реформа місцевого самоврядування, ми отримали прогрес на другий рік. На мій погляд, цей прогрес починається з місцевого самоврядування. Але місцевому самоврядуванню треба передати виконкоми, передати модель виконавчої влади, передати ресурси і сказати: це та структура, яка на найнижчому рівні формулює основи національної політики - медицина, освіта, охорона, соціальні, і так далі, і так далі, програми. Це перше. Друге. Як зробити так, щоб Україна не страждала від цієї лихоманки парламентської? Адже подивіться, парламент живе, останній, ну, місяців 6, очевидно. 5-6 місяців. Прийняли 30 чи 40 законів. Ну, скажіть, будь ласка, як нація може рухатися, коли ми не відрегулювали поле для малого і середнього бізнесу, Податковий кодекс, ЖКХ. Як ми не відрегулювали десятки програм, які потребують благословення на рівні законів. Нема прогресу. Тому з однієї сторони, очевидно, я як версію, знову таки, даю, хоча я це другий раз говорю і може у когось скластися враження, що це вже моя є позиція. Для цього нам треба мати 2-палатний парламент. Нижня палата з ранку до вечора, шановні колеги, продукуйте закони для нації. Формуйте уряд, причому формуйте з одного джерела - з парламенту уряд. Несіть адекватну політичну відповідальність. Верхня палата, давайте контрольні функції, суперзакони, які потрібно нації, в тому числі закон про бюджет. Я переконаний, він повинен прийматися двома палатами. Давайте зробимо так, щоб в сумі верхня і нижня палата мала менше народних депутатів, чим сьогодні в нашому парламенті, і оптимізувати його, щоб він був маневрений і динамічний. Щоб ми дали відповідь на те, кінець-кінцем, так як ми суддів обираємо? Бо я пригадую, років 5 назад, суддів призначає президент, парламент... вірніше президент призначав уряд, парламент призначав суддів. Потім парламенту передали призначення уряду і чомусь забулися і залишили так призначення суддів. Тепер виходимо на те, що, почекайте, у нас альянс один, один альянс або, по суті, одна фігура затверджує прокурора генерального... А ми боремся з корупцією. Суддів. А ми боремся за чистоту, доступність судової влади. Іменем цієї людини формується уряд. І це не є президент. Тому давайте ясність внесемо, як у нас функціонує судова система, яка процедура погодження, в тому числі, там, чи з парламентом, чи з сенатом. Другими словами, це якраз і є баланс, щоб ми не втягували структуру, яка на політичному принципі збудована, я маю на увазі парламент, а ми апелювали до структури, яка представницька. Коли кажуть, що у пропорційній системі виборчій територія не представлена. Ну, подивіться в український сьогодні парламент. Три чверті українського парламенту - кияни. Так вибачте, а як говорити про територію в пропорційній моделі виборів? Тоді ми говоримо, інститут представництва потрібний, щоб він був, бо він дає відчуття виборцю, що це людина та, яка відстоює інтереси регіону в вищому законодавчому органі. І таким чином ми знімаємо десятки питань, які накопичилися з періоду новітньої незалежної історії України. Але я не хотів, щоб те, що я сказав, сприймалося, знаєте, як рецепт. Це є погляд. Я переконаний, що для цього треба "круглий" діалог. Нам треба почути один одного. Нам треба висловити аргументи. Ми будемо більше мудрішими, коли ми проведемо цю загальну політичну дискусію. Нам про це треба дискутувати. І тому для мене є верхом цинізму, коли у парламенті створюється ТСК по змінах до Конституції, але зміни ніхто не вніс. Ну, закон говорить навпаки. Зробіть пропозиції, підпишіться, щоб ваше авторство було відоме всій країні. Потім вносьте в парламент, а потім голосуйте за ТСК. І ми добре прочитаємо, чи тут стоять інтереси балансів, стабільності, чи мова йде про інтереси твоєї присутності, фамільної присутності в майбутніх розкладах. Вибачте за довгу відповідь".

Ірина Ванникова: "Дякуємо вам. На часі - київська аудиторія. Будь ласка, вам слово".

"Левицька, "За вільну Україну, плюс". Шановний, пане президенте, запитання такого плану. Нині як керівництво Російської Федерації, так і Румунії виставляють Україні територіальні претензії. Чи те, що на сьогоднішній день іде боротьба між владними елітами в Україні, а конкретно - між вами як президентом і прем'єр-міністром - допомагає тому, щоби все-таки про ту консолідацію, про яку говорили на початку, щоб вона була в державі, і щоб все-таки консолідовано відповідати на ці закиди. Це перше питання. І друге, уточнення. Свого часу ви сказали, що Секретаріат президента є дорадчим органом. Скажіть, будь ласка, якщо дорадчий орган, який очолює відомий Балога, який тут і в цьому залі сидить, то якщо він сприяє будівництву монументу угорським... угорцям на стику... українській території... на стику Закарпатської і Львівської областей, також сприяє тому, що в Мукачівському замку виставляють орла Угорщини, то скажіть, будь ласка, якщо це він дорадчий орган, а ви є головним, то ви цьому сприяєте, а також допускає... допомагає тому, щоб на Закарпатті утверджувалося русинство. Це все ваше сприяння тому, якщо це є дорадчий орган?"

Віктор Ющенко: "Більше того я скажу. Я утверджую це. Я утверджую. Я говорю про угорський знак на українському перевалі. І про це я говорив із президентом Угорщини уже разів 3. І переконаний, що моя нація це зробить. І це буде приклад того, як ця нація є європейською, а не дикунською. Ми говоримо про історію, яку нам рекомендували комуністи регулярно кожний рік переписувати. Тому ми були не прогнозовані в історії. А ми говоримо про інше. Ми говоримо про те, що є наші сусіди, є наша вічна історія, є наша повага до наших суверенних прав, до наших кордонів. Це не є обговорення. Ми пройшли з поляками вибачення, ми з поляками пройшли прокляття, порозумілися, дали один одному руку, але ми не забули про те, що була операція "Вісла". Вибачте, вони не забули і довго не забудуть, що була волинська трагедія. І ще багато десятків могил наших, окрім Павлової коми, ще потребують нашого вшанування. Але, вибачте, це не робиться дорогою зневаги. Це робиться дорогою вшанування. І коли ми говоримо про президентський Секретаріат, майте на увазі, це мій технічний апарат. Запитайте, будь ласка, хто очолює технічний апарат спікера Верховної Ради. Я думаю, ви не знаєте, і вам не цікаво це знати. Хто очолює технічний апарат прем'єр-міністра. Я думаю, що ви не скажете. Так от я хотів, щоб ви і не знали, хто очолює мій технічний апарат. Бо ті питання, які торкаються чутливих речей, в тому числі і відновленню угорського орла на Мукачівському замку... Я думаю, що ви як людина, яка знає історію, то ми всього-на-всього говоримо про те, що було до цього, 40 років назад. І ми домовилися про те, що це і не щось інше. Мова йде не про ревізію відносин наших. Але я переконаний, що для будь-якої нації той вчинок, який з часом, я переконаний, підтримають більшість в українському суспільстві, дорога, по якій йшла угорська нація... шанувати її як доброзичливі сусіди. Я глибоко переконаний: це не є для нас приниза, не є для нас приниза. Це показує те, наскільки ми сильні, наскільки ми консолідовані як нація, наскільки ми поважаємо другі нації, і не більше. вибачте, я перше запитання ваше пропустив. А, по консолідації я хотів одне сказати. Знаєте, я цю школу мужності вже прожив. Я кожною своєю дією не ставлю за мету мати конфронтацію чи з прем'єр-міністром, чи з головою Верховної Ради. Моя мета - як у цій ситуації зробити нормальний діалог. Нормальний діалог найкраще будувати, коли ми знаходимо коаліційну модель формування основ державної політики. Коли ця політика базується на політиці однієї особи, незалежно про яку особу ми зараз говоримо, це стає важче і важче. І тому ми говоримо про те, що нема зобов'язань когось одного перед цією громадою, окрім президента, очевидно. Давайте зумієм консолідувати відповідальність президента, демократичного обраного уряду, тої більшості, яка перемогла і представляє сьогодні парламент. Другими словами, не треба політиканство ставити взамін тим функціям, які повинні існувати на робочому режимі між президентом, Кабінетом міністрів і парламентом. Я цієї дорогою іду. І повірте, коли з моїх вуст іде критика, це не та критика, яка ставить за мету обрізати крила. Як хочу, щоб цю критику сприймали як критику, для того щоб окрилити ті інституції, про які я говорю. Я хочу добра цій країні, я хочу добра владі, я хочу добра українському парламенту. Других завдань в мене немає. сьогодні ми всі підходим до того. будь-яка фігура політична, яка працює на дестабілізацію, - це фігура, яка працює проти України. От те, що відбувається в Києві, я його не коментую, тільки для того щоб ви не напали на мене і не коментували мою позицію як, знаєте, якусь адресну. Хоча я до цього часу не можу зрозуміти, чим завинила київська громада, що вона не так проголосувала на попередніх виборах до місцевої ради. Яка її вина, скажіть, будь ласка? Так так же, якщо ми будемо іти, так ми зараз будемо в 700 містах України робити вибори. Чи тема стосується мера? Ви знаєте, мер - це окрема, незалежна гілка влади, як все місцеве самоврядування. Він є, ну, апофеозом того, що ми називаємо місцеве самоврядування. Місцева рада і мер. Приймається постанова про перевибори в місті Києві. Читаєм закон, де говориться: можна переобрати мера у випадку, якщо він написав заяву, якщо він помер, або якщо судом установлена його кримінальна відповідальність. Ні першого немає, ні другого немає, ні третього немає. Ми робимо вибори. Робимо вибори, тепер кажемо: знаєте, нам треба другий тур вводить. В мене є запитання. Ми пам'ятаємо, що це всього-на-всього вибори, довибори, вірніше, що мер, якого ми оберемо у травні місяці, буде працювати 18 місяців, що всі інші 700 міст України обирали свого мера, громада, на однотуровій моделі? Чому так вимальовується карта, що по Києву треба специфіку виписувати? Чи не проглядаються за цим чиїсь рожки? Що ми йдем манівцями, що ми не йдемо законом, що ми не йдемо дорогою демократії, що ви все більше й більше скочуємося до ручного управління. У нас більше домінує політична доцільність. І тоді мери стоять і кажуть: так слухайте, під такою загрозою можуть стати 700 міст України. Бо це є ревізія політичних результатів, а не щось інше. Це нічого спільного не має з демократією. На жаль, я не можу накласти вето на постанову Верховної Ради. Але це питання не просто сумнівне - воно приносить нестабільність у наше життя, у нашу політичну ситуацію. Заколотили в парламенті - тепер ще треба у київському парламенті заколотити. А далі перейдемо, там, на Харків, далі перейдемо на Тернопіль, на будь-яке місто. І тому, це не докори персонально комусь я хочу сказати. Я говорю за системні правила гри. Щоб, знаєте, не тероризувати виборця Києва, вже раз парламент пішов такими рішеннями, то краще вже не закон про другий тур приймайте в парламенті... Я його не підтримаю, на накладу вето на нього, незалежно, хто буде за ним стояти - чи "Наша Україна", чи інша Україна. Я не підтримаю це, бо це проти демократії. Хочете йти дискусію про вибори... демократизацію, будь ласка. Давайте вивчати досвід. Дві треті мерів Західної Європи обираються через представницький інститут. Уже країни забули, як ходити по під'їздах і на рівні кваліфікованої більшості голосувати за мера. Представницькі інститути це роблять. Набагато дешевше і набагато оптимальніше. Друге. Нам не подобається це, нам треба все-таки два тури і переходити до професійної більшості у голосуванні. Тоді давайте не забувати, що паралельно із другим туром є норма порогу явки виборців. Це, правда, феодалізм, це те, що при комуністах було, в 94 році, слава Богу, його відмінили. Але якщо хтось хоче повернутися до цієї моделі, давайте дискусію проведем. Хай скажуть журналісти, хай скаже громадськість. Це те, що треба нам до цього вертатися? Ні. Мова йде дещо про інше - не про вдосконалення нашої виборчої системи, а як провести певні політичні інтереси. Тому те, що відбувається в Києві, - це не тема, як принести порядок у Київ, а як зіграти в політичну доцільність, як привести нові виборчі технології, які б дали право на ревізію в Києві. І в цьому є ганьба, власне кажучи, тих моментів, які відбуваються у Києві. А якщо хоче Верховна Рада ще висловитися по тому, чи певні, там, політичні сили, то, будь ласка, краще прийміть один закон із 5-6 пунктів, який починається: пункт перший - мер Києва повинен мати висоту 172 сантиметри; пункт другий - він повинен був родитися такого-то числа травня місяця в такому-то році в такому-то селі такої-то області. І так далі, аж до освіти, аж до конфесії. Прийміть такий закон, дайте київській громаді. Вибачте за цю іронію, але я думаю, що вона достойна коментарів тих, що відбуваються за кулісами навколо теми Києва. А я хочу, щоб ви були свідомі кияни, щоб ви були європейцями, щоб вас не водили просто на лигачі, як комусь того хочеться. Вибачте, будь ласка".

Ірина Ванникова: "Отже, протягом години ми обговорили і внутрішню політику нашої держави, і соціальну політику нашої держави. Я пропоную зараз обговорити політику зовнішню - роботу української влади на зовнішньому фронті, зважаючи на гостроту окремих тем і на досягнуті результати за цей час. Отже, пане президент, яким чином вступ до СОТ сприятиме якісним змінам в житті наших громадян?"

Віктор Ющенко: "Мені здається, уже цій темі багато ми приділили уваги. І особливо в попередньому році, коли треба було приймати 42 законопроекти або зміни до законів. Ну, я б сказав би, вихідна позиція є та, що, коли ми говорим про СОТ, ми говоримо, як про двері, за якими ми стаєм рівноправними партнерами в дуже багатьох ініціативах, які стосуються різних ринків. Я думаю, що це основне. Хоча, можна сказати, сам вступ до Світової організації торгівлі у якості 152 країни світу говорить про те, що ми знаходимося в одному правовому полі, з нас знімаються всі торгівельні переслідування, які точилися до цього по десяткам справ... їх більше 40 було, антидемпінгових переслідувань, які стосувалися українського виробника. Практично по всіх видах продукції: промислової, машинобудування, продовольчої, хімії і таке інше. Мова йде про те, що біля 5 мільярдів доларів, це той приріст товарообороту, який ми очікуєм. Тільки від того, що ми стали рівними гравцями. Це не тільки прямий підрахунок розвитку торгових відносин, я переконаний, що за цим стоїть і багато нових ініціатив, які не враховані у кон'юнктурі сьогоднішнього експорту. За експортом іде виробництво, за виробництвом йдуть стандарти життя. Як оцінюють експерти, із вступом до СОТ ми маєм до 1,7% приріст валового продукту. І біля 3,5% стандарти приросту, з розрахунку на рік, оплати праці і соціальних стандартів. Другими словами, ми говоримо про те, що в цілому СОТ - це не тільки солодка відповідь, хоча сумарно вона позитивна і добра для України, а але це й модернізація цілих секторальних галузей. І в тому числі і металургії, і вугільної, і сільського господарства. Це нові можливості. Від СОТ виграли всі ті, хто останні роки приєднався, починаючи від країн Східної Європи. Але СОТ - це не тільки СОТ. За СОТом стоїть зона вільної торгівлі з нашим основним торгівельним партнером - Європейським союзом. 33% сьогоднішнього українського експорту направлено в Європейський союз. 17 лютого, як ви пам'ятаєте, ми розпочали переговори з Європейським союзом щодо формування зони вільної торгівлі України - Європейський союз. От уявіть собі, на ці об'єми, а це приблизно десь 35 мільярдів доларів, ми формуєм політику вільної торгівлі, яка зачіпає послуги, товари, робочу силу і капітал. Переконаний, що це геометрична прогресія, і до переваг СОТ нам треба добавити переваги режиму вільної торгівлі. Переконаний, що СОТ і переговори, які ми будемо вести з нашими партнерами, в тому числі з Росією, оптимізує наші торгові стосунки, і це теж той плюс, який ми повинні добавити до оптимізації нашої політики. Тому відверто скажу, що те, що Україна зробила за останній час у економічній і торгівельній політиці, це демонстрація того, що ми наближаємося до тих стандартів, традицій, правил світових, які більш оптимізують і роблять кращі перспективи для національної економіки".

Ірина Ванникова: "Дякую, пане президенте. І слово нашим львівським журналістам, вони хочуть поставити теж своє питання".

"Ольга Бабій, обласне телебачення "Галичина", Івано-Франківськ. Пане президенте, останні події в Грузії і та манера з політики сили, яка, здається, уже стала притаманною багатьом російським політикам, змушує нас думати про власну безпеку. Я б хотіла запитати вас - і як президента, і як головнокомандуючого в українському війську, скажіть, будь ласка, а чи наша армія достатньо фінансується? І якими будуть наші наступні кроки для того, аби Україна таки відчувала свою безпеку? Дякую. І ще одне: чи наші українські політики готові поділитися великоднім яйцем для того, аби нашу внутрішню і зовнішню міцність не підривати, а зміцнювати? Дякую вам".

Віктор Ющенко: "Я розумію, наскільки це чутлива тема і спекулятивна, як для національного політикуму, тому я почав би з того, що нам треба навчитися говорити мовою самоповаги, самодостатності, коли ми говорим про надзвичайно чутливі для української нації речі. Коли ми говоримо про тему національної безпеки, чи хтось там пробує нав'язати достатність політики так званого позаблокового статусу, чи самодостатності власної безпекової політики, через власні збройні сили, я переконаний, що це політики, які не щиро розмірковують і не дбають про чесну відповідь перед суспільством, перед своїми дітьми. Я почав би з того, що уже декілька разів починав на подібних прес-конференціях, вас не дивує, що за 20 століття ми 6 разів об'являли національну незалежність, і 5 разів її втрачали. 5 разів ми її губили. Губили не від того, що в нас патріотів не було, губили не від того, що ми не платили за свою незалежність, ми заплатили, можливо, таку ціну, яку не платила жодна нація Європи. Бо голодомор, колективізація, політичні репресії, голодомор 20-х, громадянська війна - брата з братом - це є все плата української нації за незалежність, яка не відбулася. І тому, цим я хочу сказати, щоб у вас не було враження такого: та то була історія, та то до часів Потопу було, це так далеко, це так неактуально, що про це навіть не хочеться говорити. Це велика неправда. Виклики, які були у 20 столітті, такі ж актуальні є сьогодні. Ми живемо в Україні, де не демаркований жоден метр кордону. Я не думаю, що це вас влаштовує. Ми живем в країні, де не делімітована жодна морська миля. Я не думаю, що це вас влаштовує. Ми живем в країні, де є іноземна база військова. Ми живем в країні, де дискусії - то по острову Тузла, то по острову Зміїний. Нам дуже часто нагадують особливості певних територіальних приєднань до України. Другими словами, я переконаний, що перша відповідальність політика - принести чесну відповідь, наскільки наш вибір політики безпеки гарантує нашій країні вічність, спокій нашим дітям і нашим правнукам. Якщо йти відповіддю самодостатньої армії, то я вам хочу сказати, практично жодна країна в Європі цією відповіддю не пішла. Вибачте, не через те, що українська армії недофінансована, то вона слабка, я переконаний, що ті хлопці, які в українській армії, все зроблять для того, щоб захистити рідну батьківщину. І я в тому числі, як рядовий громадянин, готовий стати і покласти своє життя, щоб цю країну захистити. І таких мільйони. Але проблема не в цьому. Не так стоїть питання. Навіть якщо ми покладем життя, це буде достатня відповідь. Дуже часто бувало, що це недостатня відповідь. І тому ми говорим: а хіба німецька армія погано фінансується? Та прекрасно. А французька армія, яка володіє третім арсеналом ядерним, вона що, погано фінансується? Та не погано. А британська армія, з ядерним арсеналом? Вона не погано фінансується. Але чомусь влада і нація і в Німеччині, і в Британії, і в Франції сказали одне: щоб зробить саму надійну модель безпеки, нам треба приєднатися до колективної моделі безпеки. Жодна країна в Європі не проігнорувала це, шановні. Якщо ми будем чесно вести дискусію, жодна країна, навіть якщо ми говорим про Швейцарію, я не хочу в рамках цієї програми пояснювати, чому Швейцарія, як світовий центр політики, торгівлі, міжнародних інституцій, не вважає за потрібне, але Україна - не Швейцарія і нею не стане. Другими словами, мова йде дуже просто: якщо ти громадянин і хочеш своїм дітям передати безпечну країну, зі стабільною територією, зі стабільним кордоном, поступи так, як поступили поляки, чехи, наші рідні брати-болгари, румуни, мадяри, естонці, латиші, литовці, країни Югославії; поступіть так. І тому я переконаний, якщо з українською нацією вести не спекулятивний діалог, а чесний, що нам потрібно зробити для того, щоб була вічна Україна. Через 2 роки оця нація скаже те, що сказали поляки, словаки, чехи, бо ми мудра нація, нація, яку політиканством не задуриш. І тому я абсолютно оптимістичний. Ми ж не говорим про НАТО зараз, ми ж не говорим про членство в НАТО, ми говорим про діалог, інтенсивний діалог із цією північноатлантичною організацією. А коли прийде питання до України, бути чи не бути в НАТО, я вам як президент гарантую: Україна пройде самий демократичний механізм формування відповіді на це запитання. Не повчайте нас, ми самі цю відповідь зробимо. Демократичним способом. І як годилися всім, що було за останні 3 роки, я переконаний, відповідь нації, де їй бути, яку модель безпеки треба цій нації, вона зробить самодостатньо. Тому що ми є суверенна нація. А в слові "суверен" заключено фундаментальне право, перш за все право обирати основи своєї національної безпеки. Звідси починається суверенність нації".

Ірина Ванникова: "Я вам дуже вдячна. І останнє питання на сьогодні, це питання від київської аудиторії. В нас залишається дуже мало часу, буквально 5 хвилин".

"Гончаренко Олена, інформагентство "Українські новини". Віктор Андрійович, скажіть, будь ласка, чи плануєте ви бути присутнім на інавгурації новообраного президента Росії Дмитра Медведєва? І повертаючись до внутрішніх питань, чи плануєте ви вдруге призупинити затверджений Кабміном порядок проведення земельних аукціонів? Або на цей раз уряд повністю і максимально врахував ваші зауваження до цього порядку? Дякую".

Віктор Ющенко: "Щодо першого питання, ви знаєте, що на інавгурацію російського президента запрошені посли іноземних держав, і тому ми виходим із того, що це загальна формула, якою буде керуватися і Україна. Я маю намір відвідати Росію у третій декаді, травні місяці, з Володимиром Володимировичем учора ми про це говорили, я хотів би поспілкуватися з майбутнім новим президентом, вірніше з новим президентом Російської Федерації, є проробка зараз візиту російського президента, новообраного російського президента до України, мені б дуже хотілося, щоб це був перший візит його, і був в Україну. Одна є тільки накладка, що поки що на термін, який запропонований, у мене планується 3 міжнародні візити, і нам треба узгодити дату, яка б влаштовувала обидві сторони. Ми за активний діалог з Росією, з Москвою, ми завжди будемо говорити мовою поваги, мовою гідності. Навіть в таких чутливих питаннях, які так часто дискутуються у наших двосторонніх відносинах. А, вибачте, друге питання яке?.."

Ірина Ванникова: "Земельні аукціони".

Віктор Ющенко: "По землі. Я дав доручення експертній групі, разом із асоціаціями великих і середніх міст, опрацювати ті зміни, які були внесені урядом, якщо вони достатні на ті зауваження, які були мною висловлені, все буде добре. Якщо буде зауваження експертів, і я його вислухаю, і це буде моїм переконанням, значить, я призупиню дане рішення уряду. Це питання вивчається, одним словом, і я б не хотів упереджено давати якусь некоректну відповідь".

Ірина Ванникова: "Дякую за відповідь, пане президент. Дякую, шановна аудиторія. На жаль, наш час в ефірі вичерпується. Але наостанок я все-таки дозволю собі запитати вас, пане президенте, що би ви побажали нам усім - усім, хто брав сьогодні участь в прес-конференції, усім, хто спілкувався з нами із Донецька і Львова, напередодні світлого дня Воскресіння Христового?"

Віктор Ющенко: "Дякую. Ну, перш за все, я щасливий, що ми в цей великий четвер маємо зустріч, унікальний день пасхальний свят. Я переконаний, що сьогодні у всіх храмах України, не залежно від тої чи іншої православної конфесії, мільйони людей день цей почали із причастія, з ісповіді, що зробив і я. І хотів би побажати всім і всій Україні радості пасхального свята, гордитися тим, що ми українці, що ми живем в прекрасній країні Україна, що ми йдем правильною дорогою. Демократія ніколи не була простою, виклики, які були у наших дідів-прадідів, були набагато складніші. Переконаний, що наша взаємоповага, любов до країни, любов до нашої рідної землі гріє і завжди об'єднує нас. Я хотів би побажати, щоб у кожного з вас було велике серце, велике українське серце, щоб ми дбали про Україну, її розквіт, а у ці щасливі дні я ще хотів на додаток побажати, щоб у кожну родину прийшло велике родинне свято, велике родинне щастя. Щоб ви любили і у Божому німбі ваші родини прожили багато-багато років на щасливій українській землі. Зі святом вас".

При написанні використані матеріали:: Огляд телеефіру "Україна Сьогодні", "Перший національний телеканал", "5 канал"

Останнi матерiали на тему "Влада":

Валентина Семенюк: "Одеський припортовий завод активно працює, держава є його ефективним власником, чому треба так бігом його продавати?!"

Віктор Янукович: "Поки ми не побудуємо систему відповідальності влади перед державою і перед суспільством, ситуація покращуватися не буде"

Юлія Тимошенко: "Я переконана, що до кінця цього року ми приймемо зміни в Конституції, і це дасть повний баланс і спокій у політикумі"

Микола Оніщук: "Проект нової Конституції залишає в Україні змішану форму управління, парламенсько-президентську, але розводить сфери впливу і сфери відповідальності, формулюючи їх в обсязі балансів"

Микола Оніщук: "Багато із тих, хто сьогодні так критично відноситься до роботи Конституційної ради, будуть "посрамлены", коли ознайомляться із реальним продуктом, який буде запропонований Конституційною комісією"

Огляд подій дня - 31 березня 2008 року

Корпоративный конфликт вокруг «ЗАО Украина»

Коалиция трехсот: фантом или реальность

Внешний контроль внутренних дел

Правительство Януковича сквозь призму экономической свободы

Останнi матерiали на тему "Україна - Росія":

Борис Тарасюк: "Лужков своїми висловлюваннями зазіхнув не територіальну цілісність України, отже, є всі підстави для того, щоб притягнути його до кримінальної відповідальності згідно з українським законодавством"

Богдан Данилишин: "Ми в цьому році плануємо достатньо менший показник інфляції, ніж ми мали минулого року"

Юлія Тимошенко: "Через 5-6 місяців я перед країною буду звітувати про зупинення інфляції"

Огляд подій дня - 4 квітня 2008 року

Огляд подій дня, 3 квітня 2008 року.

НАТОреальные заверения Буша

Огляд подій дня - 1 квітня 2008 року. День сміху і не тільки...

Огляд подій дня - 31 березня 2008 року

Юлія Тимошенко: "Ми рухаємося вперед і знаходимося абсолютно в іншому просторі, ніж все, що відбувається ганебного сьогодні в політиці"

Обзор главных событий дня

Останнi матерiали на тему "Выборы в Киеве":

Александр Турчинов: «Мы не боимся досрочных выборов, хотя я бы не сказал, что досрочные выборы – это панацея»

Галина Білик: "Склалося таке враження, що багато кандидатів у мери Києва не знають, чого вони прийшли і що їм треба робити як кандидату"

Юлія Тимошенко: "Через 5-6 місяців я перед країною буду звітувати про зупинення інфляції"

Олександр Турчинов: "Наша принципова позиція, яка не дає спокою таким, як Балога, – це те, що земля не може розподілятись по кишеням між тими, хто подобається тому чи іншому керівнику, а вірніше, хто дає хабарі"

Леонид Черновецкий: "Думаю, что мы двигались правильным путем, я сумел сформировать команду, которой нет ни у одной конкурирующей структуры"

Олександр Турчинов: "При такому керівництві, як Семенюк, ми не зможемо проводити приватизацію"

Обзор главных событий дня

Юлія Тимошенко: "Ми рухаємося вперед і знаходимося абсолютно в іншому просторі, ніж все, що відбувається ганебного сьогодні в політиці"

Обзор главных событий дня

Валентина Семенюк-Самсоненко: "Потрібно йти на приватизацію тих об’єктів, які потребують інвестицій, а прибуткові підприємства не можна проїдати"

Останнi матерiали на тему "Экономика Украины":

Богдан Данилишин: "Ми в цьому році плануємо достатньо менший показник інфляції, ніж ми мали минулого року"

Віктор Ющенко: "Найбільшу шкоду національній стабільності зараз можуть нанести будь-які дискусії щодо стабільності національної валюти"

Роман Жуковський: "Після вступу до СОТ у нас відбудеться додаткове зростання ВВП на 3%, що призведе до збільшення рівню зайнятості"